Четверг, 1 октября 2020   Подписка на обновления  RSS  Письмо редактору
28.04.14. Останній мітинг-марш за Єдину Україну в Донецьку
6:16, 29 апреля 2020

28.04.14. Останній мітинг-марш за Єдину Україну в Донецьку


28.04.14.. м.Донецьк.

Останній мітинг-марш за Єдину Україну в моєму улюбленому місті. В моєму рідному місті. В місті, в якому я виріс. В місті, в яке я мрію повернутися й жити там далі. В своїй маленькій однокімнатній квартирі на Боссе. В Донецьку.

Все починалося біля РСК «Олімпійській». Ми, ті хто дивилися реально на речі, ми добре усвідомлювали, що нас будуть вбивати, але ми вийшли.

Зібралося досить багато народу для буденного дня. Десь 1500-2000 людей. Всі були з символікою України. Люди співали Гімн, люди славили свою улюблену країну, Україну. Мусорів було дуже багато, які начебто охороняли правопорядок, а по факту створили ілюзію безпеки. Багато жіночок, дітей, людей похилого віку вірили, що мусора їх захистять. МИ НІ!!

Коли вишуковались в колону, мені зателефонував знайомий з тієї «сторони барікад» й попередив, що толпа орків, озброєних палицями, бітами, арматурами висувається нам навздогін. Але ж позаду йшла коробка ВВшників, й люди сподівалися, що будуть в безпеці. А я весь час збентежено поглядував назад й очікував, коли ж вже почнеться напад. Я йшов ближче до середини колони з Yana Butenko й її мамою. Поруч йшла жіночка, яка несла на руках донечку років 3-х. Дитина була одягнена у вишиваночку, а на голові був віночок. Поруч йшли якісь бабусі з прапорами, прапорцями, жовто-блакитними стрічками. В голові колони йшли наші Донецькі «Кроти», хлопці з Дорожнього Контролю, Правого Сектора Донецька. Вони співали гучно хіт того сезону про вовку-х@йла.

Я не поділяв всієї ейфорії, бо чьотко усвідомлював перспективу подальших дій. Ми, своєю частиною колони дійшли майже до кінця будівлі «Дітячий Світ». Коли на задню частину колони почався напад сєпаратистів. Мусора просто пропустили їх. Навіть не перешкоджаючи. Я швидко почав збирати купку жінок, дівчати й тягнути їх до кафе, яке було на куті будинку через дорогу, не можу пригадати назви вже((… Я знімав з них символіку, тому що добре усвідомлював, які наслідки можуть бути для них. Літня площадка кафе була огороджена кірпичним забором й невеличка арка — вхід. Я усаджував жінок за столи й благав їх робити вигляд, що вони просто відвідувачі закладу.

Сам став в арці й майже повністю її перекрив. На мені, під курткою був броніжелет, зі зброї в мене не було нічого, навіть газового балону. В цей час вилитіла з приміщення господарка кафе й почала волати:» Геть звідси, фашисти й бЄндеровци!», коли повернуся в місто, обов’язково спалю той гендель до чортів собачих. Я одночасно намагався контролювати вхід на площадку, вгамовувати неадекватну господарку кафе, і просити жіночок, щоб вони прибрали прапори, бо вони знов почали їх доставати.

В 5-7 метрах від мене,, толпа орків просто втаптувала в асфальт літнього чоловіка. Я добре усвідомлював, що якщо я впишуся, я буду втоптан поруч. А в мене за спиною майже 10 жінок й дітей. Я не вписався….

Під час цього, у одного з тварюк випав з під куртки пістолет. Мусор стояв поруч, я загострив увагу мусора на зброї, але ця падаль просто відвернулась.

В цей час, вже передня, бойова, частина колони вже зіштовхнулась з коробкою під@расів, які, як з’ясувалося взагалі нас вже чекали попереду. Артуру Марциновському в обличча прелетів шмат бруківки й травмував щелепу. Його відразу увезли в щелепно-лицеву лікарню. Туди й стягнулися потім всі. Бо чьотко усвідомлювали, що мразота буде рискати по лікарнях.

В метушні тоді десь загубився Игорь Кононенко, але його завдяки Павел Водолазкин швидко знайшли.

Ввечорі, я заїхав до yana butenko й намагався втішити її від істерики, бо дівчина перший раз бачила, як просто вбивають людину….

Важкий був день…

Джерело

Об авторе: admin


Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Этот сайт использует Akismet для борьбы со спамом. Узнайте как обрабатываются ваши данные комментариев.

© 2020 Ресурс для переселенцев